Байкери: кіно і життя мото кастом.

Кінематограф зародився більше ста років тому, і досить швидко зайняв величезне місце в житті людини того часу. Через десятиліття ситуація не змінилася, а фільми стали не тільки розвагами, але і своєрідним «вчителями життя, диктуючи сучасникам якісь моральні устої з точки зору режисера чи сценариста тієї або іншої картини. При цьому існує, наприклад, наступна проблема: безліч літературних творів людство знає саме з кіно, але не читає дані книги і не замислюється про те, що на екрані може бути виражено аж ніяк не те, що мав на увазі справжній автор.

Те ж саме можна сказати і про реальне життя: черговий режисер береться за новий фільм, який міг би розповісти глядачеві, приміром, про тієї чи іншої групи суспільства, наприклад про байкерів і їх кастом мото, до якої сам він не належить і про яку насправді не має вірного уявлення. Так народжується неправдиве кіно, яке вселяє публіці абсолютно не ті факти, які мають місце в реальності. З цим не з чуток зіткнулося байкерський рух: для нього кінематограф зіграв важливу (як позитивну, так і негативну) роль.

Гідністю байкерського кіно є сам факт його існування: завдяки йому багато дізналися про даному русі, а також про його розвитку практично від початку і до кінця. Головний же недолік фільмів про байкерів – це те, що переважна їх більшість представляється глядачам як вірні порушники порядку і закону: покидьки, бандити, бешкетники, грабіжники і навіть женців на модних кастом мото. Цікаво, що навіть незважаючи на відверто негативне уявлення, багато зацікавилися байкерській рухом і знайшли своє місце в житті серед мотоциклів саме завдяки таким фільмам.

Так кіно зародило у глядача інтерес до байкерському руху. Яскравим прикладом, що позитивно вплинув на ставлення до байкерів в Європі, став фільм «Безтурботний їздець». Його прем'єра стала причиною стрімкої зміни груп європейських рокерів і кафе-рейсерів товариства байкерів. Схожа ситуація спостерігалася і в нашій країні. Показ «Харлея Девідсона і ковбоя Мальборо» змусив зацікавитися байкерській рухом навіть самих віддалених від нього людей. До цих пір цей фільм асоціюються з мотоциклами кастом мото, ревом їх моторів, людьми в косухах, шкіряних штанах і банданах і невимовним почуттям свободи.

Ті ж, кого не приваблює життя байкерів, часто прямо протилежно реагують на все те, що показується на екранах. Зазвичай такі люди починають вірити у всі негативні сторони байкерського руху і бачити людей на мотоциклах лише негатив. Як уже говорилося, часто байкер в кіно – це злочинець, а злочинець, природно, – це людина, що загрожує не тільки розміреного життя оточуючих, але і їх безпеки, здоров'я і навіть життя. За кордоном таке подання породжує страх по відношенню до байкерів і повне небажання контактувати з ними, що тягне за собою, наприклад, проблеми з банальним обслуговуванням з боку співробітників магазинів, барів, готелів та інших громадських місць і закладів. Безсумнівно, таке положення справ вигідно представникам влади та охорони порядку, адже в таких випадках досить легко звинуватити членів неформального руху в досить серйозних правопорушеннях без побоювання негативної реакції з боку оточуючих. (Рихтування та фарбування жерсті при ремонті кастом мото.)

Що стосується України, то у нас справа йде не зовсім так, як на Заході: тут байкерський рух і дюбители мото кастом більшою мірою викликає не страх, а інтерес. Прагнення до конфліктів з байкерами в нашій країні зазвичай не спостерігається ні з боку звичайних громадян, ні з боку поліції.

Таким чином, кінематограф достатньою мірою впливає на людство, формуючи в уявленні людей деякі певні канони. Не обійшло це і байкерського руху. Кожна людина має про нього особисте подання: або позитивний, або негативний. Але важливо розуміти наступне: жоден фільм не може в точності охарактеризувати ті межі, які має цей напрямок. У більшості випадків це лише погляд з боку, в реальному ж житті життя байкерів трохи інша і часто набагато більш захоплююча.